Гурток "єралаш"

Керівник: Сисоєва Світлана Миколаївна

Заняття гуртка "Єралаш"

Методичні матеріали

Тема: " Українська культура XIX ст. Музично-пісенна творчість."

Високим рівнем розвитком відзначалася музично-пісенна творчість. Широко побутували народні пісні календарного циклу, колядки, веснянки, гаївки, колискові, весільні та ін. Із середовища народу виростали талановиті співці-кобзарі, лірники (Андрій ІІІут, Остап Всресай).

Осередками розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, у яких багато уваги приділяли вивченню нотної грамоти і теорії музики. У багатьох містах і селах існували хори, оркестри грали в міських парках і театрах.

Піаніст, композитор і педагог Й.Витвицький (1813 — 1866) написав у Києві музичний твір «Україна» (1836) — варіації на тему народної пісні «Зібралися всі бурлаки». Композитор А.Єдлічка (1819 — 1841), чех за національністю, плідно працював як професійний музикант і. педагог на Полтавщині. Відомим оперним співаком і композитором був С.Гулак-Артемовський (1813—1873) — автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм». Активізувалося музичне життя в Галичині. У Львові виступали польський композитор і диригент Ю.Ельснер, піаніст і композитор Я.Медерич-Галлюс, відомий скрипаль і композитор К.Ліпінський. Значний слід у музичному житті міста залишив син В.А.Моцарта Франц-Ксавер Моцарт, який створив тут Музичне товариство (1826 p.). 1838 р. у Львові було організовано Товариство сприяння музиці.

Значну роль у становленні української професійної музики на західноукраїнських землях відіграло пожвавлення культурних зв'язків з Наддніпрянською Україною. Зокрема, серед населення Західної України велику популярність здобула творчість класика української хорової музики Д.Бортнянського. Його твори з кін. 20-х років XIX ст. виконували численні аматорські хорові колективи Львова. Першими українськими композиторами-професіоналами у Львові в сер. XIX ст. стали М.Вєрбицький та І.Лаврівський.

Тенденції української музичної культури другої йол. XIX ст. найповніше виявились у творчості М.Лисенка — - композитора, диригента, піаніста, педагога, збирача і дослідника фольклору, основоположника української класичної музики. Особливе місце в українській музиці займають його опера «Тарас Бульба» і музика до «Кобзаря» Т.Шевченка.

Розвивали музичні жанри сучасники і послідовники М.Лисенка: М.Калачевський, Н.Сокальський, Н.Ніщинський, М.Аркас, І.Рачинський, С.Воробкевич, А,Вахиянин, В.Матюк, Д.Січинський, О.Нижанківський.

У другій пол. XIX ст. почали діяти музичні товариства, зокрема Київське оперне товариство (з 1889). Концертну і музично-освітню діяльність проводило галицьке музичне товариство у Львові (з 1838), музичне товариство в Чернівцях, відділення Російського музичного товариства в Харкові (з 1871), Одесі (з 1884) та інших містах. У 1868 р. у Києві відкрито музичне училище (тепер Київське музичне училище ім. Р.Глієра), у 1880 р. у Львові створено першу в Україні консерваторію.

Тема: "Українська культура XIX ст. Театр"

Сприятливі умови для розвитку театрального мистецтва склалися на Полтавщині, де завдяки І.Котляревському та М.Щепкіну започаткував свою історію професійний український театр. Великі зрушення у його розвитку відбулися з постановкою у 1819 р. «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» І.Котляревського. Національна драматургія, крім згаданих п'єс, заявила про себе творами Г.Квітки-Основ'яненка, Я.Кухаренка, Т.Шевченка.

Розвиток національного театру особливо активізувався в 30 — 40-ві роки. У зміцненні його реалістичних і демократичних принципів важливу роль відіграв Т.Шевченко. Його драма «Назар Стодоля» (1843) одна з пертих в українській драматургії п'єс, сюжет якої побудований не на побутово-любовному, а на соціальному конфлікті.

З кінця XVIII ст. пожвавилося театральне життя на західноукраїнських землях. Значною подією тут стан вихід у світ збірки пісень О.Лозинського «Українське весілля» (1835). Матеріал збірки театралізував і по-ставив аматорський театр Львівської духовної семінарії. Вистава пройшла з успіхом.

Поштовхом до дальшого розвитку українського театру в Східній Галичині послужили п'єси І.Котляревського «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник», що з'явилися там у 1844 р. і швидко здобули популярність. У Коломиї виник аматорський гурток І.Озаркевича (червень 1848 p.). Згодом на базі цього гуртка утворилася театральна трупа, у репертуарі якої були відомі п'єси І.Котляревського та Г.Квітки-Основ'яненка. Аматорські вистави театральних гуртків відбулися у Перемишлі й Тернополі, де ставили перші п'єси галицьких драматургів С.Петрушевича, М.Устияновича. Театральний рух, пов'язаний з іменем О.Духновича, розвивався і на Закарпатті.

Посилення інтересу громадськості Наддніпрянщини до національного театру в другій пол. XIX ст. виявило ся насамперед у створенні аматорських колективів та їх виступах у містах Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Житомирі, інших населених пунктах. У 1882 р. в Єлисаветграді М.Кропивницький створив першу українську професійну трупу. До її складу ввійшли актори-професіонали і аматори М.Заньковецька, М.Садовський, О.Вірина, К-Стоян-Максимович, І.Бурлака, Л.Манько та ін. У серпні 1883 р. до трупи М.Кропивницького приєднався аматорський гурток М.Старицького. її директором став М.Старицький, а режисером і актором М.Кропивницький. У 1885 р. об'єднана трупа, яка налічувала близько 100 осіб, розділилася на дві. їх очолювали М.Кропивницький та М.Старицький. Традиції перших українських професійних колективів продовжували нові трупи: М.Садовського (діяла з 1888 по 1898 pp.), М.Кропивницького (1888-1893,1894-1900), П.Саксаганського й І.Карпенка-Карого (1890—1909). Українські театральні трупи з великим успіхом виступали не лише в Україні, а й у Петербурзі, Москві та багатьох інших містах Росії. Репертуар українських труп постійно розширювався. Вони ставили п'єси І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Гоголя, І.Карпенка-Карого, М.Кропивницького, М.Старицького, І.Франка, Панаса Мирного та інших драматургів. Поряд з українськими в Україні діяло чимало російських театральних колективів.

Український професійний театр у Галичині засновано 1864 р. з ініціативи товариства «Руська Бесіда». Цей мистецький колектив із перервами проіснував більше як півстоліття — до Першої світової війни. Спочатку на посаду директора театру був запрошений із Житомира О.Бачинський з дружиною, яка здобула славу видатної драматичної актриси на польській та українській сценах. До цих двох професіоналів приєднались аматори, з яких незабаром виросли здібні артистичні сили.

На жаль, брак національної свідомості, москвофільські ухили завадили О.Бачинському як слід поставити в Галичині справу українського театру.

Цей театральний колектив набув розквіту під керівництвом Теофілії Романович (1874—1880). Вона поповнила його кількома членами своєї родини, обдарованими артистичним хистом. Пізніше цей мистецький колектив очолив Біберович-Гриневецький (1889 — 1892). В українському театрі Галичини працювали талановиті актори І.Гриневецький, К.Площевський, Біберовичі, згодом — Підвисоцькі, А.Стечинськии, Ф.Янович, А.Осиповичева, В.Юрчак, нарешті Рубчаки, Стадники та багато ін.

Галицький театр у виборі репертуару орієнтувався на твори кращих драматургів України. У його творчому здобутку були «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І.Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ'яненка, «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Неволь ник», «Пошились в дурні» М.Кропивницького, «Ніч під Івана Купала» М.Старицького, «Мартин Боруля», «Безталанна» І.Карпенка-Карого та ін. Для підвищення мистецького рівня театральних вистав багато зробив фундатор професійного театру в Україні М.Кропивницький, який 1875 р. працював режисером театру «Руської Бесіди» у Львові. 1887 р. тут здійснено постановку опери С.Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», яка разом з «Вечорницями» П.Ніщинського користувалась у публіки величезним успіхом. 1893 р. у Львові вперше поставлено видатний твір української класики — «Украдене щастя» І.Франка.

Тема: " Контемп, або контемпорарі - сучасний сценічний танець"

Контемп, або контемпорарі - сучасний сценічний танець, який включає різні напрямки. Він з'явився в Європі та США у 60-х роках 20 століття. Фактично контемп став продовженням танців модерн та постмодерн. До нього також входять елементи класичної хореографії, пластики, йоги, пантоміми та ін.

У цьому напрямку танець вважається інструментом для розвитку тіла та створення індивідуального лексикону рухів. Контемп відрізняється дослідницькою спрямованістю, у ньому відбиваються сучасні, постійно збагачуються знання про можливості людського тіла, їхню взаємодію з танцем.

Тут велика увага приділяється не так техніці, як внутрішній формі, філософії рухів. Елементи танцю засновані на природних для людини позах та положеннях. З технічної точки зору відбувається робота над рятуванням від затискачів та зайвої напруги. Танцюристи набувають легкість і свободу, усвідомлення своєї фізичної оболонки.

Як і модерну, для контемпу характерна найширша палітра танцювальних образів і рухів. Це дозволяє без проблем відвідувати заняття навіть тим людям, хто став приділяти увагу підтримці фізичної форми лише у дорослому віці. Щоб розпочати навчання, не потрібна особлива підготовка.

Контемпорарі може бути кількох видів:

• вертикальний (танець у положенні стоячи),
• партер (рухи на підлозі),
• парний.

Часто ці напрями комбінуються в одному виступі. Важливо відзначити, що, крім фізичної та психологічної підготовки, на заняттях відбувається розвиток акторської майстерності, виразності. Фактично, кожен номер у стилі контемп — маленька історія, яка розповідається танцюристом.

Популярний напрямок контемп дозволяє розкріпачитися, відчути своє тіло і навчитися керувати ним, набути внутрішнього спокою та впевненості. Уроки зазвичай відбуваються у групах. Форма одягу - вільна, яка не стискає рухів.

ДОСЯГНЕННЯ ЗА ПУБЛІКАЦІЇ

ПОДЯКА

СВІДОЦТВА